“Бо вам терпеливість потрібна, щоб Божу волю вчинити й прийняти обітницю.»
Ми завжди живемо в очікуванні завтрашнього дня, щоб все почати заново, бажаного результату, інколи так кваплячись, все зіпсувавши нанівець, якогось дива з небес, яке у кожного набирає особливої форми сприйняття. Настає момент, коли ми носимо якусь мрію в серці або живемо якимось бажаннями, які втілити в життя вкрай важко. Для цього треба прикласти не те що багато зусиль, а цілий вагон з кількома тонами терпеливості. Хоча ми тільки асимілюємо її наявність, чимдуж добиваючись цілі, навіть через біль інших людей. Це пастка, бо немає легких доріг, а якщо є, то за ними зникають будь – які підказки до повернення.
Чи ви відчували присмак осаду після бурі сказаних слів або ж вимовлених образ, коли це все мало зворотню дію. Бо часто ми можемо осуджувати друзів, близьких, не знаючи про правдиву причину їхніх вчинків або ж реальний перебіг обставин. Нам легше не знати, не розуміти всю суть і разом з тим завжди залишатись правими. Але поспішні висновки тільки засмічують наш досвід і роблять його не справжнім, а тільки подібним до нього. Інколи наша заздрість закриває нам очі і стає нашим поводирем, хоча інколи і немає чому заздрити. Ми це зрозуміємо, коли будемо жити за власними кресленнями, а не чужими, які не нашого формату. Для цього нам треба змінити в собі одну річ. Це набратися терпеливості та мудрості.
Що ж означає бути терпеливим? Бо, справді, ми вважаємо, що це вміння перетерпіти і витримати всі труднощі, всі спокуси, які проходять повз і манять до себе. Це вміння вистояти та всі емоційні закиди на нашу територію не просто не допускати, а не реагувати на них. Бо провокативні наступи мають тільки одну мету – вивести нас із рівноваги, цим самим нейтралізувавши наше здорове мислення. Так, це правда, яку ми знаємо, але не вважаємо за потрібне втілювати в реальність. Насправді, терпеливість – це не проста «поблажливість», обережне та відкрите ставлення до людей. Як то кажуть, відкритість посмішки із замкненим серцем. Терпеливі здатні бачити глибину речей та наскрізь людей, що оточують, коли інші не бачать. Терпеливі спокійно із повільною швидкістю переганяють інших, бо з останніх стають першими. Бо хіба швидко і просто пройдеш вкриту колючими кущами дорогу до Бога, аніж розрекламовану та популярну рівну дорогу з позначкою «Тут буде добре»? Друга здається більш привабливіша, але ті хто йдуть нею приходять в нікуди, а вертатися вже багатьом немає сил. Бо часто ми підсвідомо хочемо всього кращого, якіснішого, все, що не потребує зусиль та відмови від своїх гріхів. Але і терпеливість проявляється в буденному житті, коли ми терпеливі до батьків, до дітей, чоловіка або дружини, до друзів і колег по роботі. Бо терпеливість – це вміння прощати, навіть те, що тільки примушує зненавидіти. Але ця риса є рисою сильних людей, бо в цьому їх сила. Терпеливість межує із смиренням та доброчесністю. Коли ми не просто поглинаємо мовчки всі випробування, а розуміємо, навіщо вони нам дані. Також це здатність послужити іншим, тобто допомогти і підтримати. А це не завжди легко, коли ця людина викликає в тебе тільки апатію та неприязнь.
І хоча це Божий талант є рідкісним, бо його треба здобути та розвинути, що не кожному вдається через власне небажання жити гідно, але він є панацеєю від походу манівцями до гріхів. І здавалося б, що терпеливі можуть отримати взамін за своє чесне життя, адже так жити є неабияк мужньо та інколи виглядає в очах інших божевіллям. Але вони отримують те, чого ніколи і не чекали.
Автор: Христина Нищей
