Це день не є серед ряду «до» у наближенні до Великодня. Насамперед цей день є тією точкою відліку не тільки в історії людства, не тільки на сторінках Біблії. Ця подія є така нам знайома і всезнаюча, але водночас далека і зовсім чужа. Чому ж так сформовано сталі концепції сприймання історії любові Бога до нас або ж взагалі сформовано порожнє та байдуже ставлення і не приймання цієї ж любові. Але що нам заважає не ховати ключі від свого серця? Можливо, ми самі.

Розп’яття на хресті було найганебнішою стратою. Такою смертю страчували розбійників, убивць, бунтівників і злочинних рабів. Окрім нестерпних болів у всіх частинах тіла і страждань, розп’ятий відчував страшну спрагу. Коли все було приготовлено, воїни розіп’яли Ісуса Христа. Коли ж розпинали Його, Він молився за Своїх мучителів, говорячи: «Отче, прости їм, бо вони не знають, що роблять». День розчарування, болю і страждань, але не тільки цим відтінком він змальований, а має набагато глибше значення, що не кожному вдається осягнути. Сьогодні ми повинні не просто пекти паску в очікуванні свята, а роздумувати що ж для нас самих означає розп’яття Ісуса та Його Воскресіння. Бо наша душа інколи також окутана темними хмарами, які безсилі проти променів любові. Завданням, яке постає перед нами, є розвіяти страждання нашої душі, яке є наслідком наших гріхів. Для того, щоб це зробити не просто для галочки, а для справжнього зцілення, не вистачає просто нашого бажання, яке є дуже хитким перед спокусами. Насправді, ми повинні навчитися бути дітьми. Адже вони приймають любов і віддають її у двічі більшій кількості, не задумуючись, навіщо так робити,  і чи обернеться для них це вигодою. Якщо ми будемо приймати Божу любов, яка є відображенням страждань на Христі, тоді ми самі будемо любити. І цей день стане стартом нашого вміння прощати та відпускати.

Страсна п’ятниця – це момент нашого усвідомлення того, що є для нас найголовнішим, а що треба відкидати подалі від серця. Поспішіть це зробити, щоб стати вільними від гріхів.

Автор: Христина Нищей