«Той сипле щедро, і йому ще прибуває, а той скупий надміру – і убожіє». (Проповідки 11:24)
Чи бували у вас такі моменти, коли емоційний фон був не тьмяним і сірим, подібним до погоди пізньої осені, а навпаки був переповненим радісними хвилями, прибої яких приносили відчуття натхненності та цілковитої гармонії? Скажімо, такі уривки з нашої книги життя є приємними на спогади і залишають не прах якихось розчарувань про крах ілюзій чи глибоке провалля нездійсненості якихось бажань, які в реальності набувають протилежних рис. Під час таких моментів хочеться поділитись з іншими безмежною радістю чи підтримкою, чи словом, а чи просто плиткою шоколаду щоб підняти похнюплений настрій ближнього, який здається придавлений великими брилами негараздів, клопотів і проблем, які своїми сумнівами зашивають на обличчі чарівну посмішку. Такі миті є відображенням щедрості, якою володіє кожний з нас, але не кожний використовує… Проте і не тільки такі миті є стартапом до здійснення щедрості, такою миттю є кожна наша хвилина….
Отож, зараз я спробую пояснити, чому щедрість є Божим талантом і чому ми маємо цей талант втілювати в життя, а не ховати у погребі нашої душі. Можливо, ви розкриєте для себе щедрість зовсім з іншої сторони?
Ми по – різному бачимо щедрість у зовсім протилежних гранях розуміння. Хтось вважає, що щедрість – це поділитися певними матеріальними речами з ближнім, який цього найбільше потребує, хтось думає, що це риса людини якою не кожний з нас володіє, а є люди, яким навпаки притаманна скупість, хтось натомість схиляється до думки, що щедрість – це те, чим наділена душа кожного і те, що треба проявляти завжди до інших, а не чекати якогось певного моменту, який називається: «Так треба, це ж так заведено». Особисто я схиляюся до останньої думки не через те, що вона краще звучить, а через те, що це правда. Часто ми думаємо про людину, яка щедра і проявляє до нас яку-небудь турботу, навіть мізерну, як щось незвичайне. Цьому є пояснення, як і кожному явищу. Психологічно, на підсвідомому рівні, людина сконцентрована на своєму «Я», а не на інших. І дійсно, дивлячись наприклад на якісь речі при здійсненні покупок ми не думаємо: «Можливо їй або йому цей светр би личив», ми одразу уявно приміряємо на собі, оцінюємо, робимо певні висновки і вже потім згадуємо інших. Хіба не так? Думаю кожен погодиться. Тому щедрість, так сказати дається не просто, її в собі треба розвинути і тренувати, а не закопувати цей талант у землю. Крім того, щоб бути щедрим багато над титанічних зусиль не потрібно, як здається на перший погляд. Навіть зробивши комплімент, давши якусь пораду, ми вже проявляємо щедрість до інших. Ще ми повинні проявляти щедрість у нашому ставленні до Бога. Адже забуваючи про нього, ми забуваємо найголовніше, що є у нас. Не виділяючи часу на молитву, стираючи з серця моральні принципи та відвертаючись від Бога, ми є скупими до нього а, скупість межує з гордістю. Ця межа є досить умовною та хиткою, яку перетнути не так і важко. Тому якщо щедрість буде ґрунтуватись на духовній та на матеріальній основі, тоді вона буде цілісна та продуктивна. Тому вона – це насамперед світло нашого серця, промені якої відчувають на собі ближні.
Отож, найголовніше є не погасити це світло. В протилежному випадку запанує темрява, яка у змові із мороком сіє у нашій душі зерна гордості, самотності і тривоги. Отже, не гасіть це світло, бо дешева лампочка не зарадить у формі псевдощедрості, яка межує з презирством.
Будьмо щедрими до ближніх не з власної вигоди і не заради певних очікувань, і саме тоді будемо наділені Божою Ласкою.
Автор: Христина Нищей.
Джерело Фото
