Різдво Пресвятої Богородиці – початок людського спасіння

Народження Матері Ісуса Христа є днем не тільки у календарі рядків з Біблії, а у нашій свідомості, коли почалась точка відліку великої історії прощення, доброти та милосердя. Ця історія не повинна нами сприйматись як щось далеке та чуже, те, що давно забуто або загублено не на давніх пергаментах, а в наших думках. Бо насправді вона зароджується у нашому серці, якщо дозволити її словам засіятись зернами, щоб потім зібрати врожай нашого розуміння любові Бога до нас, і як зворотній процес рішення піти назустріч цій любові, бо вона варта цього.

Батьки Марії довго чекали на її появу, адже вони дуже довго  не могли мати дітей. Це у той час вважалось Божою карою, тим, що відштовхувало таких людей від суспільства рівноцінно так, як вважало їх тими, на яких висічено клеймо не тільки зневіри, а грішності й відсутності Бога. Але Йоаким і Анна були не тими, які при перших життєвих негараздах та туманах розчарувань, які пеленою накривають всіх своїх жертв, щоб вони не бачили виходу, не знають як скласти розбиті клаптики своєї віри у краще докупи у єдину мозаїку. Їхнє оповідання життя є певним прикладом мужності попри все не покидати небезпечну та водночас всеобіцяючу пристань надій. Чому небезпечна? Тому що надіятись інколи важко, коли кістки розколюються об падаючі стелі глибокої печалі та смутку. Але якщо вірити, то те, чим наповнюється серце для подальшої боротьби, стає реальністю. І нам слід навчитись бути сильними. Бо сильний не той, хто не падає, а той, хто після краху вміє злетіти.

Отож Різдво Богородиці є не тільки великою радістю для всього світу. Але і має бути радістю для нашої душі, бо і вона є галактикою в очах Бога, бо кожний з нас особливо цінний для Нього скарб. Тільки б не занехаяти цей світ у далеких просторах байдужості, темряви й холодного льоду, яким дихає прірва в епіцентрі серця. Все ж народження матері Господа є певним відродженням: в когось із стану нерухомості й апатії, коли всі дороги здаються розмитими, а в когось із стану, коли душа волає про допомогу якнайскоріше, але той голос пропадає серед гуркоту зовнішнього хаосу, яким часто піддаються ті серця. І сьогодні такий день, щоб звільнитись з того полону, який створюємо ми самі й почати зміни всередині нас, щоб навчитись вірити та любити.

Автор: Христина Нищей