Покрова Пресвятої Богородиці – заступництво, яке сильніше гармат та мечів

Коли ми відчуваємо себе найбільш захищеними та  з відчуттям безпеки й затишку? Коли ми відчуваємо наш особистий простір повністю вільним, незалежно від обставин та різноманітних проблем? Коли наше серце дихає не замкнутістю та страхом підказати нам щось не те, а може вистояти без жодних поразок перед темною стороною, яка наступає все більше і більше? Людські сили є обмежені в тому, чим володіє небо. Бо саме Пресвята Богородиця в змозі зробити те, в чому нам не впоратись, хоч якими героями ми б не хотіли здаватись. А саме тримати над нами могутній щит, через який не проходять ворожі кулі зла.

Свято Покрови Пресвятої Богородиці має своє коріння вшанування ще від давнини. Існує легенда про те, як Божа Мати захистила місто Константинополь під часу нападу арабів. Саме у храмі, де зберігались її  ризи, раптово з’явилась її постать. Вона підійшла до престолу, помолилась і здійняла над людьми свою хустину, яка покривала їй голову. Потім видіння зникло. Але Божа мати ще надовго не покидала людські серця, врятувавши місто від облоги. І з цього моменту, в історії та й у житті простежуються безліч випадків про ревне благання допомоги, і Богородиця завжди приходила на цей заклик. Але вона не тільки захищає від ворогів земних, від стихійних лих, війн. Вона допомагає нам у боротьбі, яка ведеться із запалом у нас під носом. І в той час, коли нам слід вести свій загін вперед проти сил темряви, ми відступаємо й дезертируємо, мов злякані птахи від несподіваного крижаного дощу. Все ж роль спостерігача зовсім не приносить відчуття спокою й безпечності, а навпаки навалюється потім неприємною й болючою хвилею поразки. Пресвята Богородиця допомагає нам триматися на сторожі голосу свого серця, щоб він не затихав і не зник під голосуючим криком зла.  Бо вона ніколи не покине у складних ситуація, коли всі виходи здаються нам закованими міцним залізом. Божа мати подає нам руку, щоб ми піднімались, якби не хотілось перестати вірити і надіятись далі.

Тому цей день нагадує нам про те, що ми завжди маємо до кого звернутись, навіть коли нам здається, що світ звузився до виміру чотирьох бетонних стін, які навіть відбивають наше дихання, дихання самотності. Бо саме Богородиця завжди тримає над нами легку тканину, але яку не здатне пробити і ядро гармати.

Автор: Христина Нищей