Що ми знаємо про неділю мироносиць? Найперше, що спадає на думку, це розповідь із сторінок Біблії про відчайдушних жінок, які наступного дня, після Пасхи, перед сходом сонця вирішили зайти до гробу і віддати Христові ще останню шану – намастити його тіло пахучим миром. У них був вибір: забути про страждання Ісуса, продовжуючи жити, ніби нічого не відбулося переломного або ж, незважаючи на сумніви, які підкочує до горла зневіра, віддати ту часточку любові без сподівання на повернення тієї ж доброти. А от щоб ви обрали ? Бо ж насправді, такий вибір є на сторожі чекання кожного дня, просто ми цього не помічаємо, бо ж автоматично виконуємо одну й ту ж схему втечі, втечі від любові Бога до нас.

Прості жінки без титулів, без вигоди пішли назустріч Богові, що найбільш ціниться, ба навіть просто йти є складно, коли здається, що навколо весь світ став не таким, як раніше. Вони не злякалися сторожі біля гробу Господнього і великого каменя, який потребує неабиякої сили, щоб його трутити вбік. Вони знали про ці випробування попереду, але насмілилися піти, щоб вшанувати та виявити свою любов й незламну віру Господеві. Що нам заважає так само вірити і любити? Може, ця величезна брила сумнівів та непохитної зневіри, які мов вп’ялися у шкіру, ні на крок не відпускаючи, чи, можливо, зграя страхів, що не вдасться розтопити лід буденних невдач та поневірянь. Але ж достатньо просто повірити і піти – ключик щоб відкрити своє серце Богові. І павутиння зневіри і смутку розвіється, нічого не залишаючи чорного в нашій душі.

Сьогоднішня неділя – час, щоб подумати про нашу любов до Бога – чи вона справжня, а чи потребує підкріплення – міцної віри. Час піти назустріч Богові без обмежень ілюзорних страхів.

Автор: Христина Нищей