«Блаженні милосердні, бо вони зазнають милосердя» (Мт. 5:7).
Не існує однакових сердець, таких самих доль та доріг з абсолютно ідентичними перешкодами. В кожного свій ритм життя, який відлунює певну частоту майбутнього. Це залежить від наших кроків та від наших дій. Все ж одні серця віддають таку кількість теплоти, що нею можна заповнити кратер, натомість, інші самі погибають без неї. Ця теплота являє собою суміш співчуття, доброти та любові і, якщо б це все змішати і рясно полити мужністю, тоді світ стане набагато кращий, внутрішній наш світ. Чого мужністю? Бо не кожний наважується бути милосердним . . .
Бо зараз це рідкість, яка панує у згоді з реаліями часу. Спочатку підкрадається тихо, непомітно, потім з кожним кроком все важче і важче насідає, запилюючи ядучим неспокоєм душу, а згодом все ж бере її у полон. Це робить фальшивість, проте вона відчувається в кожному рухові жертви. Її проявом є нещире милосердя, яке має на меті якусь вигоду, привілей або ж банальне самонавіювання на кшталт «все ж є плюсик для мене, все ж я зробив добрі справи». Але таке наївне, проте реальне явище сьогодення, тільки спотворює людину зсередини. І жодна маска, якою б правдоподібною не була, не зможе все таки одне – сховати справжню сутність, яку, як не крути, замінити, знищити неможливо. Тому щире милосердя, яке є не лампою у кілька ват, а вогнем, насправді підносить людину і робить її гідну в очах Бога.
Хтось вважає, що бути милосердним – це видавати свої слабкі сторони, прощати ворогові, коли він вдруге може поцілити і вже не у спину, а прямісінько в серце. «Милосердя – це благочинність. А для цього треба допомагати в матеріальному плані» – так можуть думати безліч людей. Проте ні в першому випадку, ні в другому не розкрито правдивого і ясного змісту цього поняття. Бо милосердя – це те, що неможливо окреслити одним словом та розставити певними рамками. Кожний керується своїм напрямом трактування та втілення в життя. Проте милосердя – це посмішка дитині, затишні слова, які наповнюють свіжим бризом надії, рятуюча допомога ближньому. Ніхто б не заперечив, що воно є безцінним Божим талантом. Його не можна уникати або ж занедбати, закопавши у землю, бо від цього ми стаємо не те що черствими, а будуємо певний бар’єр між нами та світом. Крізь цей бар’єр, який може стати цілою стіною, неможливо передати навіть жменьку доброти. Крім того, ми можемо проявляти милосердя до Бога, яке Він перевтілює у любов до нас. Як ми можемо таке зробити? Можливо, подумаєте ви, просто виконувати всі заповіді Божі і не грішити. Так, без цього все зійде нанівець. Але, якщо ми будемо милосердними до інших, тоді ми будемо милосердними і до Бога. На перший погляд, проста схема але скільки треба докласти зусиль. Бо все починається з першого кроку із змінами всередині нас.
Кожний з нас народжується з однією часточкою доброти у серці, яка чекає свого спалаху. Але це залежить від нашого вибору. Хоча доля може кидати важкі випробування і бути всякчас суворою, проте милосердним завжди усміхається небо.
Автор: Христина Нищей
