Ви коли-небудь відчували, що страх наскільки врізається у вашу свідомість, що несила навіть подумки схематизувати якісь дії? Він ніби непроханий гість, який створює повний безлад у вашій душі. Якби ж був тільки непроханим гостем, якого можна було виставити за двері у разі провального компромісу. Якби ж . . . Але не забуваймо, що страх, за можливо і гарним обличчям, тримає за спиною зброю, яка чекає свого часу і в слушну мить паралізує. Єдиним суперником у війні за панування над нами є мужність, яку ми самі готуємо до вирішального ходу. «Занадто все гіперболізовано та перебільшено у темніших тонах. Хіба так небезпечно, якщо в якусь відповідальну мить промовчати, зробити крок назад, або ж з байдужими рисами обличчя і серця пройти повз? Трагедії не станеться, адже немає жодної гри.» – подумаєте ви . . . І річ зовсім не у байдужих рисах обличчя.

Неабиякий контраст. . . Коли навколо тиша може бути спокійна посмішка або ж блідість в очах при прийнятті важливого рішення, а всередині запеклий двобій і зовсім не у грі із шахами. Хоча часто ми керуємо фігурками і можемо змінити справді щось вагоме. Важко бути мужнім, але мужній не відчуває втоми, бо не думає про це. Все ж мужність є тим талантом, який проявляється у всіх напрямах нашого вітру життя. Бо справді не підкоритися обставинам, а йти напролом, не змовчати, а сказати те, що лежить на терезах часу і чекає поставленої крапки, або ж прийняти гідно свою поразку . . . Такі дії, які спершу беруть старт у нашій свідомості, тільки заслуговують поваги. Цей талант не є у плеяді першості, а може бути тільки тінню, яка все ж таки перетворюється на світло й розганяє темряву страху, байдужості, підлості.

Як дивно б не звучало, мужність – це вміння зупинитись, коли перед здобуттям омріяної цілі треба пройти крізь завдані сльози, слова образи, які смертельніші пострілів, коли без підлості та заздрості не добратися до вершини. Проте ця зупинка на пів дорозі не буде шкодою, а навпаки стане винагородою. Тому мужній без щирості, як річка без течії, яка розбиває скелі, цим тільки ослаблюючись. Цей талант ховається у закутках нашої душі, але має таку силу, що ми і не задумуємось. Крім того мужність – це вміння приймати світ таким яким він є, не ускладнюючи кожний його вектор. Це вміння боротись за своє щастя, але і вміння відпустити, щоб набути своє справжнє. Мужній не має бути запальним, бо гнів часто засліплює розум, що відображається на вчинках. Мужність і запал– тонка межа, але її треба дотримуватись. Тому повинна існувати певна рівновага, основа якої будується на поміркованості та рішучості.

Мужні серця поділяються на дві групи. У першому випадку вони палахкотять із запалом, йдуть вперед не озираючись, але водночас можуть прийняти поразку й не одну. У другому випадку вони тільки імітують хоробрість, насправді втікаючи подалі від свого шляху. Проте у другій групі зовсім вже не мужність. Тож цією здатністю володіє тільки щире серце або ж сильне.

Автор: Христина Нищей