Як і будь-який народ, українці також мають  приклад та взірець для наслідування таких якостей, як любов, вірність та мужність, багатьох людей, чиє життя було суцільним спалахом світла, світла добра та любові. Дивно, як людина може мати настільки велике та милосердне серце, щоб віддавати часточки тепла та щирості без сподівань на взамін, без страху на ризик та повороти долі, які інколи є могутніші за власні надії. Святі українського народу вражають своєю відданістю ідеї та засади християнства, які є засадами смиренної та хороброї душі. Вони надихають та доводять, що наблизитися до Бога можна, бути Його добрими дітьми та другом теж, тільки не боятися “штормів”, не боятися шепоту зла, просто закрити вуха і будь-які можливості спокусам зламати наш щит.

Що ми знаємо про Йосафата Кунцевича? Єпископ Української Греко-Католицької Церкви, архієпископ Полоцький, засновник монашого ордену Василіян і канонізований як святий священомученик. Але це ще не все. Звісно, численна кількість українських святих мають свою історію початку зближення з Богом та віддачі світу всієї свої доброти та милосердя й кінця, який зовсім не був кінцем в жодному випадку, але тільки перепусткою до зустрічі з Господом. І хоча їх всіх об’єднує одне – любов, слід виокремити єпископа у його відданості, за яку він поплатився життям. Він був не просто прихильником ідеї об’єднання Західної й Східної Церкви під керівництво Папи Римського, а й вірив у це всією душею та намагався втілити у дійсність. Щось вдавалось, щось ні, але з Божою Ласкою він відновлював храми, відкрив парафіяльні школи, але реакція була різна на його ідею об’єднання, ба навіть ворожа. Одного разу, в Печерському монастирі Йосафат мав промову перед монахами, в якій наголошував на унії та намагався переконати у своїх надіях реалізації цього кроку, проте ченці наскільки були обурені, що сильно його побили. Проте, це не стало перепоною для того, щоб здатись та перестати боротись за свою ідею. Один православний священик Ілля часто походжав біля будинку Кунцевича, тому слуги архієпископа затримали його, бо вбачали в ньому загрозу. Цей переломний арешт був представлений  як черговий акт гоніння православних, хоча сам Йосафат відпустив священика. Проте розлючений натовп вдерся в покої архієпископа і вбив його – звісно в цій історії, як і в тодішній ситуації перед прийняттям унії, коли настрої серед населення були ворожі та різносторонні, верховодила політика та бажання утвердити віру. І хоча життя Йосафата Кунцевича не є повністю віддзеркаленням чистої святості, він як і будь-яка людина робив помилки, піддавався гріхам, проте він був відданим ідеї, ідеї об’єднання та миру двох гілок однієї віри.

То що нам зробити, щоб хоч трохи стати добрішими та милосерднішими,  в свою чергу святими перед собою та перед Богом? Боротись за ідею? Виграти з десяток битв та набути слави? Та ні, просто бути вірним Богові, не відвертатись від Його любові та вміти жертвувати всім, що маємо. І сьогодні такий день, щоб задуматись про це.

Автор: Христина Нищей